Історія рідного селища

 Немає цвіту милішого, ніж маківка,
 немає краю ріднішого, ніж Томаківка...
Томаківщина – це історична колиска свободи і незалежності України. Бо перша козацька січ, яка була заснована у 1540 році, мала назву Томаківська . Наші славні предки – козаки відрізнялися потягом до волі, мужністю, сміливістю, справедливістю та працелюбністю. Ці якості притаманні і прийдешньому поколінню томаківчан. На наш погляд, це запорука процвітання нашого краю, його визнання не тільки в межах області, а й далеко за її межами. Разом з нами прокладіть мандрівну стежину по нашій землі.
 Отож, в коловороті подій п'ятсотрічної давності зародилося поселення Томаківка.
Червоні маки – символ нашого села,
Що гарно так Томаківкою зветься.
Легенда про походження її
Століттями із уст в уста передається.

Де тепер селище, колись дуже давно була, кажуть старі люди, запорізька слобода. Заїхала якось сюди цариця Катерина.
Захотілось їй вийти з карети та відпочити біля річки під вербами. Ну, вже як відпочила цариця, тоді пішла вона на село, на сади та городи подивитись. А воно саме маківки цвіли. Побачила Катерина ці чудові квіти та й питає у своєї прислуги: - Що це так гарно цвіте? Князі та генерали зирк, зирк один на одного - і мовчать, бо й вони зроду таких квітів не бачили.Коли це з куреня показався дід-запорожець.
Цариця до нього: - Діду, що це за квітка? - і показує на мак біля тину. - То - маківка, - відповів старий. - Томаківка, - не зовсім уторопавши, засміялась Катерина й додала: - Ну, хай же слобода ця нині зветься Томаківкою. Сказала так і подалася далі зі своїми слугами мандрувати.

 Тож недаремно на гербі Томаківки красується ця яскрава степова квітка.
 На правобережжі Дніпра несе свої води однойменна річка Томаківка.

Сьогодні проводячи паралелі між минулим і сьогоденням, хотілося зазначити, що земля і час зберегли чимало свідчень далеких тисячоліть. На території району розташовано близько 607 пам’яток археології, відкрита бронзоливарна майстерня біля села Вищетарасівка. Часто на вершинах курганів встановлювали «кам’яні баби». Одна з таких «баб» зберігається в Дніпропетровському історико-краєзнавчому музеї ім. Д.І. Яворницького.


 Серед великих людей, які побували на землях Томаківщини був і Т.Г. Шевченко.Метою його поїздки був огляд Дніпрових порогів . Пишаючись та зберігаючи цю подію в пам’яті томаківчани за ескізами скульптура – земляка, заслуженого діяча мистецтв України – Д. Н. Красняка відкрили пам'ятник Шевченку.
 
На жаль Дмитра Никифоровича немає в живих, а плоди його творчості зберігаються в картинній галереї, іменованій на честь нього.
Завітавши до галереї ви познайомитесь з творчістю багатьох майстрів, зокрема Шелудька, Чаговця, Красняка, місцевих художників та народних умільців.


Не буває чужого горя і чужої біди.У 1932 році у Томаківці, як і по всій Україні спалахнув голод. В пам'ять про цю трагедію в грудні 2005 року на території Благовіщенської церкви був встановлений цей пам'ятний знак.
1941 рік – знову війна.Ось уже 68 років, кожного 9 травня, ми згадуємо війну. Це день нашого болю, скорботи і радості.
 Пам'ятний знак «Поле танкістів» встановлено на честь воїнів 60 – го танкового полку, які загинули визволяючи Томаківку.
І знову визначна подія, генерал-майор Шевченко привіз на Томаківську землю копію Прапора-Перемоги, який у 1945 році було піднято над рейхстагом.
 26 квітня – День пам’яті по загиблих у Чорнобилі.
На території району є ще чимало пам’ятних місць, зокрема: 
Томаківська Свято-Благовіщенська церква
Церкву збудовано у вигляді корабля, що символізує своєрідний захист від життєвих бурь. Храм має п'ять куполів, що символізує Христа і чотири Євангеліста.
 Стрімко летить час. Навіть уявити важко, яким буде наше життя через кілька століть. Тоді вже напевно наш одяг, предмети вжитку, архітектура стануть історією. Земляни майбутнього не без подиву знайомитимуться з нашим життям.
А що збережемо для майбутнього ми?
 Ще є час. Давайте писати історію. І розпочнемо її з рідного краю.
 А там дивись, потрапимо в історію!

1 коментар:

  1. Як приємно зануритися в історичний серпантин подій Вашого маковійного краю. Спасибі за ці хвилинки гордості і радості за те, що Ви любите і поважаєте свою спадщину!!! З повагою, Світлана Вікторівна.

    ВідповістиВидалити